Блог andriyl

Астрономи виявили найяскравіший швидкий радіосплеск та встановили, звідки він надійшов

Із сусідньої галактики, на відстані 130 мільйонів світлових років, надійшов надзвичайно яскравий, одинарний швидкий радіосплеск (FRB),

Про це повідомляє видання Останні події – https://ostannipodii.com/a/202508/astronomi-viyavili-yaskraviy-shvidkiy-radiosplesk-yakiy-pohodit-z-nezvichnogo-mi-100033931/.

Швидкі радіосплески — це загадкові випромінювання радіохвиль, які надходять зі всього космосу. Протягом декількох мілісекунд вони можуть затьмарити всі інші радіоджерела в галактиці. FRB бувають двох видів: повторювані та неповторювані. Повторювані відбуваються періодично, і вважається, що найвідоміші з них спричинені магнетаром — нейтронною зорею з надзвичайним магнітним полем, що обертається навколо іншого об'єкта, взаємодія з яким генерує ці потужні спалахи. Щодо неповторюваних, то чіткого поняття немає. Це також може бути магнетар, а може й злиття нейтронних зірок або чорних дір, або й певний вид наднової.

16 березня цього року був виявлений FRB 20250316A, прозваний RBFLOAT, що означає «найяскравіший радіосплеск усіх часів». Він приблизно у 1000 разів яскравіший за середній FRB. Він походить з краю спіральної галактики NGC4141 у сузір'ї Великої Ведмедиці. Ця галактика знаходиться дуже близько до нашої Чумацького Шляху.

«З космічної точки зору, цей швидкий радіосплеск знаходиться просто в нашому сусідстві», — сказав Кійоші Масуї, доцент фізики та співробітник Інституту астрофізики та космічних досліджень Кавлі при Массачусетському технологічному інституті (MIT). «Це означає, що ми маємо можливість докладно вивчити цілком звичайний FRB».

Команда змогла дослідити область поблизу FRB з безпрецедентною детальністю, обмеживши джерело площею приблизно 40 світлових років. Хоч це дуже мало за космічними мірками, але не настільки, щоб визначити однозначне джерело. Однак команда змогла підтвердити відсутність інших радіоджерел і той факт, що ця область знаходиться на краю зони зореутворення.

Дані не підтверджують, що за цим стоїть недавня наднова, але не можуть виключити компактний об'єкт. Хоча деякі сценарії припускають, що молодий магнетар в області зореутворення якраз може бути чудовим джерелом неповторних FRB, але, через своє розташування, вчені більш схильні вважати, що джерелом RBFLOAT є дещо старіший магнетар.

«Оскільки ми отримуємо набагато точніші дані про FRB, ми можемо краще бачити різноманітність середовищ, з яких вони походять», — пояснив Адам Ланман, аспірант фізики MIT.

«Уявіть, що ми знаходимося в Нью-Йорку, а у Флориді є світлячок, який світиться протягом тисячної частки секунди, що зазвичай відповідає швидкості FRB», — додав аспірант MIT Кавлі Шіон Ендрю. «Локалізація FRB в конкретній частині його галактики-господаря аналогічна не тільки з'ясуванню, з якого дерева походить світлячок, але й на якій гілці він сидить».

Ця подія була виявлена завдяки Канадському експерименту з картографування інтенсивності водню (CHIME) з додаванням Outriggers, трьох мініатюрних обсерваторій CHIME, розташованих по всій Північній Америці. CHIME виявив близько 4000 FRB з 2018 року, а з Outriggers їх тепер можна легше і точніше локалізувати.

Дослідження було опубліковано в журналі The Astrophysical Journal Letters.

Знайдено місце на Марсі, потенційно придатне для мікробного життя

Нове дослідження показало, що тепер ми можемо точно знати, де шукати життя на Марсі: мікроби з фотосинтезом можуть процвітати в невеликій придатній для життя зоні під льодом.

Про це розповідають OstanniPodii.com – https://ostannipodii.com/a/202410/vcheni-vkazali-na-misce-na-marsi-de-potenciyno-mozhe-isnuvati-zhittya-100032731/ – з посиланням на пресреліз НАСА.

Як відомо, поверхня Червоної планети — це холодна, безплідна пустка. Відсутність озонового шару й магнітного поля, означає, що ультрафіолетове випромінювання Сонця приблизно на третину сильніше, ніж на Землі, і стерилізує запилені марсіанські породи.

Але численні докази свідчать про те, що так було не завжди — мільярди років тому на Марсі могли бути річки, озера й навіть океани, в яких могло існувати життя. Коли ці сприятливі умови висохли, будь-яке мікробне життя, що розвинулося, могло відступити під землю, щоб знайти притулок, де й сьогодні може бути достатньо поживних речовин і ресурсів. Тепер планетологи розрахували потенційну зону, придатну для життя підземних мікробів на Марсі.

Придатні для життя зони — це, по суті, місця, де умови є ідеальними для виживання життя. Астрономи часто говорять про них у масштабі сонячних систем — Земля, наприклад, знаходиться в придатній для життя зоні навколо Сонця, де температура не надто висока й не надто низька, тому рідка вода може накопичуватися на поверхні.

У контексті Марса, придатна для життя зона для мікробів з фотосинтезом може існувати під певною кількістю льоду. Занадто неглибоко — і сильне ультрафіолетове випромінювання спече їх, але занадто глибоко — і не буде достатньо видимого світла, щоб вони могли харчуватися.

Команда розрахувала, на якій глибині буде знаходитися ця придатна для життя зона, виходячи з вмісту пилу та структури льоду. Якщо пил становить понад 1% льоду, він буде занадто затіненим для виживання життя — але в льоду, що містить від 0,01 до 0,1% пилу, мікроби можуть знайти притулок на глибині від 5 до 38 см. Якщо лід буде ще чистішим, потенційна придатна для життя зона може простягатися на глибину від 2,15 до 3,1 метра.

Рідка вода все ще буде необхідною для такого життя, але команда каже, що частинки пилу, що потрапили в лід, час від часу спричинятимуть невеликі вогнища локального танення, які зможуть задовольнити їхні потреби. Цей процес не працював би надто близько до марсіанських полюсів, але був би можливий у льодах в інших місцях планети.

Звичайно, те, що життя в цих місцях теоретично можливе, ще не означає, що воно там існує. Але це дослідження дає майбутнім роботизованим або пілотованим місіям на Марс гарний привід для пошуків.

Дослідження було опубліковане в журналі “Nature Communications Earth & Environment”.

Perseverance знайшов на Марсі дивний камінь із зебристими смужками

Perseverance виявив на Червоній планеті чорно-білий смугастий камінь, яки здивувала науковців і широку громадськість.

Про відкриття повідомляють OstanniPodii.com з посиланням на сайт НАСА – https://ostannipodii.com/a/202409/na-marsi-znaydeno-kamin-z-divnim-vizerunkom-100032588/.

Ровер зробив це відкриття, піднімаючись крутими схилами кратера Єзеро, просуваючись до його краю. Якщо спочатку підйом був повільнішим, то зараз Perseverance рухається значно швидше та вже просувається більш пологою ділянкою. Коли ровер подорожував кам'янистою місцевістю Єзеро, члени команди помітили вдалині камінець, що виглядав незвично. Зображення камери з низькою роздільною здатністю Navcam показали, що він, ймовірно, мав незвичайну текстуру. Вони назвали його “Замок Фреї” та запланували мультиспектральне спостереження за допомогою щоглової камери Mastcam-Z.

Після того, як марсохід Perseverance вирушив далі у своїй подорожі, дані, отримані через кілька днів, здивували дослідників. Чіткіші фотографії каменя показали, що Замок Фреї має розмір близько 20 см в поперечнику, разом з тим складається з чергування чорних і білих смуг.

Вчені кажуть, що цей камінь не схожий на будь-який інший, знайдений не тільки в кратері Єзеро, але й на всьому Марсі. Хоча вони не впевнені в його хімічному складі, згідно з попередніми інтерпретаціями, його смуги могли утворитися в результаті магматичних та/або метаморфічних процесів.

Замок Фреї — це самотній камінь, який повністю відрізняється від порід під ним. Експерти вважають, що він, ймовірно, скотився вниз звідкись з більш високого місця, де таких камінців може бути більше.

Оскільки “Персеверанс” продовжує підійматися вгору, вчені з нетерпінням чекають, що ще він може знайти. Знахідка більшої кількості таких каменів допоможе їм отримати детальніші виміри.

Це не перший випадок, коли на Марсі знаходять дивовижний камінь. Раніше в околицях краю кратера було виявлено більше різноманітних порід, як, наприклад, колекція валунів на горі Вошберн.

Кілька тижнів тому марсохід Curiosity проїхав над деякими каменями, розколовши один з них, і з нього випав жовтий кристал сірки, вперше знайдений на Червоній планеті.

“Знайти поле каміння з чистої сірки — це все одно, що знайти оазис у пустелі”, – сказав тоді науковий керівник проєкту Curiosity Ешвін Васавада з Лабораторії реактивного руху НАСА.

Астрофізики виявили надмасивну чорну діру, яка повільно морить свою галактику голодом

Космічний телескоп Джеймса Вебба (JWST) нещодавно допоміг розкрити космічне «вбивство» – передчасну смерть Галактики Пабло, офіційно відомої як GS-10578 та розміром приблизно з наш Чумацький Шлях. І вона мертва лише всього через 2 мільярди років після Великого вибуху.

Про це розповідають OstanniPodii.com з посиланням на пресреліз Кембридзького університету – https://ostannipodii.com/a/202409/vebb-stav-svidkom-yak-chorna-dira-vimoryue-golodom-svoyu-galaktiku-100032554/

Світло від цієї далекої галактики почало свою подорож через космос приблизно через 2 мільярди років після Великого вибуху, щоб досягти Землі та дати нам знімок раннього Всесвіту. Але знімок, який дійшов до нас, по суті, є фотографією з місця злочину, тому що з галактичної точки зору Галактика Пабло мертва, тобто вона перестала утворювати нові зорі. Використовуючи інструменти JWST, астрофізик Кембриджського університету Франческо Д’Євгеніо та його колеги спіймали на гарячому надмасивну чорну діру, яка повільно морила галактику голодом до смерті.

«Ми знайшли винуватця: чорна діра вбиває цю галактику», – говорить Д’Євгеніо, який очолював нещодавнє дослідження. Він та його колеги опублікували свою роботу в журналі Nature Astronomy.

Д’Євгеніо та його колеги використовували чутливі інфрачервоні інструменти JWST, щоб помітити те, що інші дослідники пропустили: щільні потоки холодного газу, що мчать геть від галактики. Надмасивна чорна діра, що ховається в самому серці Галактики Пабло, викидає газ — який в іншому випадку міг би стати сировиною для мільярдів нових зірок — у космос зі швидкістю близько 1000 кілометрів на секунду. Без щільних хмар міжзоряного газу галактика не може утворювати нові зорі, а це означає, що коли зорі, які зараз освітлюють Галактику Пабло, вигорять через кілька мільярдів років, вона назавжди згасне.

Згідно з розрахунками Д’Євгеніо та його колег, чорна діра викидає в космос більше матеріалу, ніж потрібно галактиці для виживання. Попередні дослідження помітили, що Галактика Пабло вмирає, але вони помітили лише слабкі клапті теплого газу, що витікають з центру галактики. Ці набагато менші потоки газу не були достатньою втратою, щоб пояснити, чому галактика перестала утворювати нові зірки. Але коли Д’Євгеніо та його колеги подивилися на цю галактику за допомогою інструментів JWST, вони зрозуміли, що галактика, по суті, кровоточить міжзоряним газом.

«Якщо у неї було достатньо часу, щоб досягти такого величезного розміру. Який би процес не зупинив зореутворення, він, ймовірно, стався відносно швидко», – говорить астрофізик Кембридзького університету Роберто Майоліно, співавтор дослідження. «У ранньому Всесвіті більшість галактик утворюють багато зірок, тому цікаво побачити таку масивну мертву галактику в цей період часу».

Виявляється, що більша частина газу, який витікає з Галактики Пабло, настільки холодна, що не випромінює ні світла, ні навіть тепла. Астрономам знадобилися дуже чутливі інструменти JWST, щоб виявити дуже слабке інфрачервоне випромінювання, яке надходить від газових потоків — і помітити, що ці потоки блокують частину світла від зірок позаду них.

Надмасивна чорна діра в центрі Галактики Пабло прискорює газ до швидкості достатньо великої, щоб уникнути потужної гравітації галактики.

Д’Євгеніо та його колеги планують ще раз поглянути на Галактику Пабло за допомогою Атакамської великої міліметрової/субміліметрової решітки — масиву мікрохвильових антен високо в пустелі Атакама в Чилі. ALMA може зазирнути у далекі галактики у ще довших довжинах хвиль світла, ніж JWST. Це означає, що радіотелескоп дозволить астрономам побачити найтемніші, найхолодніші ділянки газу в Галактиці Пабло, побачити, де паливо для зореутворення все ще може бути заховане, поза смертоносною досяжністю надмасивної чорної діри.

“Вебб” зафіксував далекий космічний об'єкт із сяйвом, схожий на діамантову каблучку

Нове зображення від потужного космічного телескопа “Джеймс Вебб” демонструє, безумовно, гламурну знахідку: яскравий квазар, схожий на прикрашену коштовностями каблучку.

https://ostannipodii.com/a/202407/vebb-pokazav-dalekiy-kvazar-linzovaniy-u-formu-kilcya-prikrashenogo-koshtovnim-k-100032238/

Квазари – це світні форми активних галактичних ядер – по суті, надмасивні чорні діри в центрі галактики, які світяться від величезної кількості енергії, що випромінюється від тертя газу й пилу при їхньому поглинанні.

Цей конкретний квазар, відомий як RX J1131-1231, розташований на відстані близько шести мільярдів світлових років у сузір'ї Кратера. З нашої земної перспективи об'єкт виглядає як коло, увінчане трьома яскравими плямами – наче блискуча каблучка з діамантами.

Те, що ми бачимо, спричинене явищем, яке називається гравітаційним лінзуванням, коли гравітація масивного об'єкта на передньому плані викривляє світло більш віддаленого об'єкта.

У цьому випадку світло надзвичайно далекого квазара викривляється під дією гравітації галактики, що знаходиться посередині кільця – блакитної крапки – і концентрує його так, що воно діє як величезне збільшувальне скло.

Гравітаційне лінзування корисне для астрономів, оскільки дозволяє їм спостерігати слабке світло від віддалених об'єктів, які вони інакше не можуть побачити. Але, якщо вирівнювання об'єктів порушено, це також може спричинити ілюзії, подібні до тієї, яку ми бачимо тут. Ці три яскраві плями насправді є продубльованим квазаром. А саме “кільце” – це спотворене зображення галактики з квазаром.

Разом з тим, гравітаційне лінзування дозволяє нам бачити області, розташовані так близько до чорної діри, в таких далеких квазарах. Вивчення рентгенівського випромінювання квазарів, наприклад, може розповісти нам, як швидко обертається чорна діра та як вона утворилася й зростала.

Деякі з них утворюються шляхом поступового накопичення невеликих кількостей матерії з випадкових напрямків з плином часу. Але оскільки ця чорна діра обертається зі швидкістю, що перевищує половину швидкості світла, вона, скоріш за все, виросла в результаті епічного злиття галактик, яке створило диск, з якого чорна діра могла регулярно та безперервно живитися, що призвело до її швидкого обертання.

Це зображення було зроблене за допомогою Інструменту середнього інфрачервоного діапазону (MIRI) Вебба у рамках досліджень темної матерії, які дозволяють астрономам вивчати її природу у менших масштабах, ніж будь-коли раніше.

Масивний енергетичний дисбаланс Сатурна кидає виклик планетарній науці

Отримані дані свідчать про те, що величезний енергетичний дисбаланс Сатурна відіграє вирішальну роль у формуванні його інтенсивних штормів, розповідається тут: https://ostannipodii.com/a/202406/na-saturni-viyavleno-velichezniy-energetichniy-disbalans-100032183/

У дослідженні, опублікованому в журналі Nature Communications, професор фізики Лімінг Лі та докторантка Сіньюе Ванг з Х'юстонського університету використали дані від місії зонда Кассіні для виявлення раніше невідомих варіацій в поглинанні та випромінюванні енергії Сатурна.

Ван пояснює: “Це перший випадок, коли на газовому гіганті спостерігається глобальний енергетичний дисбаланс у сезонному масштабі”.

“У сучасних моделях і теоріях атмосфери, клімату та еволюції газових гігантів вважається, що глобальний енергетичний бюджет збалансований”, – каже Ванг. “Але ми вважаємо, що наше відкриття цього сезонного енергетичного дисбалансу вимагає переоцінки цих моделей і теорій”.

Сатурн, як і інші газові гіганти, отримує енергію як від сонячного випромінювання, так і від внутрішнього тепла. Однак його великий ексцентриситет орбіти спричиняє різкі зміни в поглинанні сонячної енергії по всій орбіті. Цей дисбаланс значно відрізняється від Землі, яка відчуває мінімальні сезонні коливання енергії через свою майже кругову орбіту.

Отримані дані свідчать про те, що нерегулярний енергетичний бюджет Сатурна відіграє вирішальну роль у формуванні його інтенсивних штормів.

“Наскільки нам відомо, роль енергетичного бюджету в розвитку вологих конвективних штормів на Землі не була повністю вивчена, тому ми плануємо дослідити і це питання, щоб з'ясувати, чи є між ними зв'язок”, – зазначає Ванг.

Дослідження кинуло виклик планетарним моделям, що існують, які передбачають збалансований енергетичний бюджет газових гігантів.

Сюнь Цзян, професор атмосферних наук, каже, що на енергетичний бюджет Землі в першу чергу впливає сонячна радіація й теплове випромінювання, а внутрішнє тепло є незначним. Однак внутрішнє тепло Сатурна ускладнює його сезонну енергетичну динаміку.

У майбутньому дослідницька група планує поширити свої висновки на інші газові гіганти, такі як Уран, передбачаючи подібні глибокі енергетичні дисбаланси.

“Наші дані свідчать про те, що ці планети також матимуть значні енергетичні дисбаланси, особливо Уран, який, за нашими прогнозами, матиме найсильніший дисбаланс через ексцентриситет своєї орбіти і дуже високий нахил”, – каже Ванг.

“Те, що ми досліджуємо зараз, дозволить виявити обмеження в поточних спостереженнях і сформулювати гіпотези, які можна перевірити, і які підуть на користь майбутній флагманській місії”, – зазначила вона, маючи на увазі майбутню місію до Урану.

Чи могли міжзоряні хмари спричинити настання льодовикового періоду на Землі?

Як відомо, погода на Землі змінюється залежно від того, на якій стадії річного циклу обертання навколо Сонця вона перебуває, але чи може на клімат також впливати положення Сонячної системи на її орбіті навколо центру галактики?

Нове дослідження робить припущення, що близько двох мільйонів років льодовиковий період тому міг бути спровокований холодною газовою хмарою, розповідають OstanniPodii.com – https://ostannipodii.com/a/202406/kilka-milyoniv-rokiv-tomu-zemlya-mogla-visliznuti-z-pid-zahistu-soncya-100032155/.

Результати дослідження були опубліковані в журналі Nature Astronomy.

Магнітне поле Землі захищає поверхню від небезпечної радіації Сонця, але і Сонце захищає Землю та інші планети від міжзоряних космічних променів. Сонячний вітер створює своєрідну бульбашку, яка називається геліосфера. Цей “захисний міхур” простягається на 130 астрономічних одиниць (а.о.) від Сонця — для порівняння, Земля знаходиться на відстані 1 а.о., і навіть Плутон віддалений від Сонця менш ніж на 40 а.о.

Але нове дослідження робить припущення, що 2-3 мільйони років тому геліосфера зменшилася до частки її нинішнього розміру. У той час вплив Сонця поширювався лише на 0,22 а.о., або приблизно на півдорозі до Меркурія — і вплив міжзоряного середовища на Землю міг занурити планету в глибоке замерзання.

Що могло так різко пересилити наше світило? Холодні хмари газу, що дрейфують по галактиці, за підрахунками, щонайменше у 10 000 разів щільніші за звичайне міжзоряне середовище, і якби Сонячна система пройшла крізь них, цей тиск теоретично міг би стиснути геліосферу. У новому дослідженні вчені з Гарвардського та Бостонського університетів вивчили таку можливість.

Подібно до того, як все в Сонячній системі обертається навколо Сонця, вміст галактики обертається навколо надмасивної чорної діри в її центрі. Сонячній системі потрібно близько 230 мільйонів років, щоб зробити повний оберт — отже, в цей час, один галактичний рік тому, динозаври тільки починали процвітати.

Простеживши шлях Сонця за останні мільйони років, команда виявила, що близько двох-трьох мільйонів років тому ми могли пройти через структуру, відому як Локальна стрічка холодних хмар. Зокрема, Локальна рись холодної хмари, що знаходиться в кінці стрічки, могла зіткнутися з Сонячною системою.

Вчені змоделювали цей сценарій і виявили, що хмара могла заблокувати геліосферу на період від кількох століть до мільйона років, залишивши Землю повністю відкритою для частинок хмари протягом цього часу.

Дослідники стверджують, що ці часові рамки узгоджуються з геологічними даними про підвищений рівень ізотопів заліза-60 і плутонію-244, знайдених у зразках з океану, антарктичного снігу, крижаних кернах і навіть на Місяці. Температурні записи також вказують на те, що це збігається з початком четвертинного зледеніння, довготривалого льодовикового періоду, який розпочався близько 2,5 мільйонів років тому.

“Лише зрідка наше космічне сусідство за межами Сонячної системи впливає на життя на Землі”, – пояснює Аві Лоеб, співавтор дослідження. “Захопливо виявити, що наше проходження крізь щільні хмари кілька мільйонів років тому могло піддати Землю набагато більшому потоку космічних променів і атомів водню. Наші результати відкривають нове вікно у взаємозв'язок між еволюцією життя на Землі та нашим космічним сусідством”.

Інші дослідження пов'язують земні цикли з подіями, що відбуваються в галактичному масштабі. Наприклад, одне з них припускає, що континенти формуються швидше, коли Сонячна система входить у спіральні рукави Чумацького Шляху або виходить з них.

Хоча важко сказати напевно, що космічна хмара спричинила льодовиковий період, докази інтригують. Навіть якщо це і так, то, швидше за все, це був лише один з багатьох факторів, які можуть впливати на клімат, таких як виверження вулканів, рух тектонічних плит, сонячні цикли та зміни форми земної орбіти. Далі команда планує простежити шлях Сонця ще далі у часі.

Астрономи наблизились до розгадки “зеленого монстра”, що виник у зоряних залишках

Зелений монстр, названий на честь лівої стіни бейсбольного поля в парку Фенвей у Бостоні, може бути тим, що залишилося від стародавньої хмари газу та пилу, простреленої зоряною шрапнеллю.

Вчені NASA оголосили, що, на їхню думку, вони з'ясували походження дивного об’єкта зеленого кольору, що ховається у відомій туманності.

https://ostannipodii.com/a/202401/teleskopi-vebb-ta-chandra-vistezhili-zelenogo-monstra-sered-zoryanogo-smittya-100031262/

Туманність, що отримала назву Кассіопея А (Cas A) і розташована на відстані близько 11 000 світлових років у сузір'ї Кассіопеї, є залишком наднової, світло якої вперше досягло Землі наприкінці 1600-х років. Вчені вивчали туманність протягом десятиліть, але у квітні 2023 року нові спостереження за допомогою інфрачервоних камер космічного телескопа Джеймса Вебба виявили особливість, яку ніколи раніше не бачили — грубу ділянку філаментів у формі літери “С”, або “G”, забарвлену в зелений колір і приховану в решті газової хмари.

“Ми були вражені”, – сказала астроном-дослідник Принстонського університету Теа Темім, одна з дослідників Кассіопеї А, яка відкрила дивну зелену структуру у 2023 році.

Темім та інші вчені охрестили структуру “зеленим монстром” на честь стіни лівої стіни бейсбольного поля в парку Фенвей у Бостоні. Але вони не були впевнені, що це та як воно виникло. За словами Темім, структура має “майже ідеальні” круглі отвори, що пронизували її структуру, а її зелений колір — артефакт фільтрів, використаних для зведених інфрачервоних зображень туманності — вказував на те, що газ і пил, які входять до її складу, були відносно теплими.

Враховуючи ці особливості, а також той факт, що з точки зору Землі “Зелений монстр” знаходиться поблизу центру туманності, Темім сказала, що спочатку її команда думала, що це матеріал, який залишився від наднової, що створила Cas A.

“Ми думали, що, можливо, дивимося на матеріал від вибуху, який ще не був розігрітий зіткненнями з навколишнім матеріалом”, – каже Темім.

Але ця гіпотеза розвалилася, коли дослідники помітили, що “Зелений монстр” розширюється назовні лише зі швидкістю кілька кілометрів на секунду. У космічних масштабах він практично стояв на місці, і це зовсім не те, чого можна очікувати від матеріалу, що вилітає після вибуху зорі.

“Швидкість була дуже низькою, практично нульовою”, – каже Темім. “Якби це був матеріал від вибуху, ми б очікували набагато більших швидкостей”.

Нова теорія з'явилася після порівняння інфрачервоних даних Вебба зі спостереженнями, зробленими рентгенівською обсерваторією NASA Чандра. Як випливає з назви, “Чандра” — це орбітальний телескоп, який фіксує зображення переважно в набагато енергійнішому рентгенівському спектрі світла. Використовуючи Чандру, дослідники виявили, що “дірки”, присутні у “Зеленому монстрі” в інфрачервоному діапазоні, також присутні в структурах, що відповідають зеленому монстру в рентгенівських променях.

Це дозволило припустити, що замість того, щоб бути залишком оригінальної наднової Кас А, зелений монстр насправді є більш щільною областю простору між Землею і Кас А, яка була захоплена вибухом.

“Ми дійшли висновку, що зелений монстр також є частиною вибухової хвилі та фотобомбардує центральну частину Cas A, а не є її частиною”, – зазначила Ільза де Луз, ще одна дослідниця Cas A з Гентського університету у Бельгії.

Темім пояснила, що “дірки” зеленого монстра на зображеннях Вебба та Чандри можуть вказувати на те, де викид наднової пробивав навколишній газ і пил регіону, можливо, газ і пил, які первісна зоря викинула за роки до своєї вибухової смерті.

“Ці осколки викиду... вони вийшли назовні й пробили навколишній матеріал”, – сказала Темім. “Це все ще, ймовірно, матеріал із зорі, просто матеріал, який був скинутий до вибуху”.

У понеділок NASA опублікувало комбіноване зображення Cas A, включаючи “фотобомбардування” зеленого монстра. Нова кольорова фотографія поєднує рентгенівські та інфрачервоні дані, отримані відповідно Чандрою та Веббом, а також іншим інфрачервоним орбітальним телескопом НАСА, відомим як Спітцер, і космічним телескопом Габбл, який фотографує переважно у видимому діапазоні спектра.

За словами Темім, блакитні відтінки на зображенні представляють теплішу, більш енергійну речовину, в той час, як червоні й помаранчеві кольори представляють холодніші ділянки туманності.

https://rant.li/andriyl/

Потужні циклони, шторми... “Габбл” побачив хаос на екзопланеті WASP-121 b

Астрономи за допомогою космічного телескопа “Габбл” виявили потенційні масивні циклони, бурі та динамічну погодну активність на пекельно гарячій екзопланеті розміром з Юпітер WASP-121 b, розташованій на відстані 880 світлових років від нас.

https://ostannipodii.com/a/202401/gabbl-viyaviv-dinamichni-zmini-atmosferi-na-pekelniy-ekzoplaneti-100031246/

Це відкриття, досягнуте завдяки поєднанню багаторічних спостережень “Габбла” та складного комп'ютерного моделювання, є важливим першим кроком у розгадці таємниць погодних умов на далеких світах.

Хоча WASP-121 b є непридатною для життя, отримані дані є багатообіцяльними для виявлення потенційно придатних для життя екзопланет зі стабільним, довготривалим кліматом у майбутньому.

“Чудові деталі наших симуляцій атмосфери екзопланет дозволяють нам точно моделювати погоду на таких надгарячих планетах, як WASP-121 b”, – сказав Джек Скіннер, науковий співробітник Каліфорнійського технологічного інституту в Пасадені, Каліфорнія, і співкерівник дослідження.

“Тут ми робимо значний крок вперед, поєднуючи спостережні обмеження з моделюванням атмосфери, щоб зрозуміти мінливу в часі погоду на цих планетах”.

Міжнародна команда астрономів на чолі з Квентіном Чансеатом, науковим співробітником Європейського космічного агентства в Науковому інституті космічних телескопів у Балтиморі, штат Мериленд, ретельно зібрала й обробила чотири спостереження “Габбла” за WASP-121 b, зроблені в 2016, 2018 і 2019 роках.

Їхні висновки виявили динамічну атмосферу на WASP-121 b з плином часу.

Дослідження команди припустило, що існування масивних погодних фронтів, штормів і циклонів на WASP-121 b спричинене значною різницею температур між стороною, постійно зверненою до зорі, і вічно темною стороною екзопланети – вона приливно заблокована.

Крім того, за допомогою спектроскопії було виявлено зміщення між найгарячішою областю та найближчою до зорі точкою, а також мінливість хімічного складу атмосфери.

Близькість WASP-121 b до материнської зорі призводить до неймовірно короткого орбітального періоду в 1,27 дня. Денна температура на стороні, зверненій до зорі, сягає палючих 2800 градусів за Цельсієм.

https://rant.li/andriyl/

Як “кисневе вузьке місце” може допомогти виявити екзопланети з інопланетними технологіями

В основі розвитку земних технологій лежить вогонь, стверджують дослідники. А що потрібно вогню для горіння? Кисень, хімічна ознака якого може дати підказки про наявність технологічно розвинутих світів за межами нашого.

На сьогодні астрономи вже підтвердили існування понад 5 000 планет за межами нашої Сонячної системи. Хоча ми ще не маємо достатньо потужних телескопів, щоб роздивитися поверхню цих екзопланет, у нас є небесні тепловізори, які можуть виявити хімічний склад їхніх атмосфер. Отже, використання цієї технології є на сьогодні нашою найбільшою надією знайти життя на інших планетах, розповідають OstanniPodii.com – https://ostannipodii.com/a/202401/chi-e-kisen-klyuchovim-pokaznikom-u-poshuku-inoplanetnih-tehnologiy-100031215/.

З цією метою минулого тижня дослідники з Массачусетського технологічного інституту та Бірмінгемського університету рекомендували звернути увагу на вміст вуглекислого газу в атмосфері екзопланет. Ті, що мають низький рівень, за їхніми словами, швидше всього, є світами, наповненими величезними океанами, які видалили газ з атмосфери. А на світах, де є вода, може існувати життя.

Тепер Адам Франк, професор фізики та астрономії Рочестерського університету, та Амедео Бальбі, доцент астрономії та астрофізики Римського університету Тор Вергата в Італії, пропонують застосувати до екзопланет іншу хімічну метрику. Пошук певного рівня атмосферного кисню, на їхню думку, допоможе визначити не лише те, чи існує життя на екзопланеті, але й те, чи є вона достатньо розвиненою для того, щоб мати розвинені технології. Це тому, що наявність кисню є критично важливою для вогню, а вогонь, на їхнє твердження, є ключем до створення компонентів будь-якої передової технології.

Зокрема, вони вважають, що рівень кисню в атмосфері екзопланети повинен бути понад 18%, щоб полегшити контрольоване використання вогню — цю цифру вони визначили, вивчаючи розвиток життя на нашій планеті.

“У світі, де немає кисню, ви можете отримати біологію — можливо, навіть розумних істот — але без готового джерела вогню ви ніколи не зможете розвинути вищі технології, тому що вищі технології вимагають палива і плавлення”, – зазначив Френк.

Оскільки життя може існувати при рівнях, нижчих за цей показник, дослідники винайшли термін “кисневе вузьке місце”, щоб описати переломний момент, необхідний в атмосфері іншої планети між простою підтримкою життєвих форм і можливістю для них використовувати вогонь у створенні передових технологій.

“Наявність високого вмісту кисню в атмосфері — це як вузьке місце, через яке потрібно пройти, щоб отримати технологічний вид”, – вказує Френк. “Ви можете зробити все інше, але якщо у вас немає кисню в атмосфері, ви не отримаєте технологічний вид”.

Дослідники кажуть, що майбутні пошуки планет, які можуть містити інопланетні технології, повинні бути зосереджені лише на екзопланетах з достатнім вмістом кисню в атмосфері.

Раніше Френк описав такий показник як “техносигнатуру” — міру хімічного складу екзопланети, яка може вказувати на використання суспільством передових технологій, будь то елементарна металургія або створення мікросхем.

“Наслідки відкриття розумного, технологічного життя на іншій планеті були б величезними”, – пояснює Бальбі. “Тому ми повинні бути вкрай обережними в інтерпретації можливих відкриттів. Наше дослідження показує, що ми повинні скептично ставитися до потенційних техносигнатур з планети з недостатнім вмістом кисню в атмосфері”.

Робота Бальбі та Франка була опублікована в журналі Nature Astronomy.

https://rant.li/andriyl/